Ірина Озимок: “Інновації, прозорість та співпраця. Що потребують українські міста?”
Я хочу, щоб про українських мерів говорили так, як про мера Нью-Йорка Майкла Блумберга
Інновації – це не лише про повітряне таксі та будівництво доріг із пластику, це про нові підходи. Насамперед, про залучення підприємців до вирішення проблем міста та про співпрацю з громадою. Інновації – це належне функціонування сфер міського життя, які ми звикли «ремонтувати». Це інструмент контролю використання бюджетних коштів і ефективності влади. Впровадження інновацій розпочалося в українських містах з різною швидкістю та різними результатами.
Як інновації змінюють наші міста
Для городян важливі інновації, ефект від яких можна побачити чи відчути на собі відразу. Житомир, наприклад, став першим містом в Україні та третім у Європі, де запроваджено електронний квиток у наземному громадському транспорті. Надходження до бюджету від виручки за проїзд зросли на 9{906ca28f7ab3030e064897f03a18ab97e397a58ee19ca0ec033f5ecb2537e8e4}. Вражає те, що сучасні платіжні термінали можна зустріти і в старих тролейбусах. Проте мер розповів, що працює над залученням позабюджетних коштів для оновлення міського електротранспорту.
Коли українські політики оперують великими бюджетами і говорять про реформи, люди часто ставляться до них недовірливо, адже не відчувають цих змін. Навіть якщо підвищують зарплатню, купівельна спроможність суспільства все одно зменшується. Тому важливими є інновації, які дозволяють людям відчути економію. Приміром, у Вознесенську Миколаївської області використовують Інформаційну систему енергомоніторингу, яка щодня стежить за витратами теплової енергії, газу, електричної енергії та води. Як результат, з 2010 року споживання енергетичних ресурсів зменшилося на 15{906ca28f7ab3030e064897f03a18ab97e397a58ee19ca0ec033f5ecb2537e8e4}. Такі підходи також дозволяють змінити сприйняття людей – навчити їх заощаджувати ресурси, а не вважати, як за радянських часів, що вони невичерпні.
Прозорість стала новою цінністю держслужби. Та як показує досвід, прозорість постійно треба виборювати. У Тростянці працює платформа «Відкрите місто»: будь-який мешканець може ініціювати вирішення проблеми, якщо звернеться до відповідального за цю справу посадовця. З 2014 року надійшло 760 повідомлень про проблеми у місті, 706 із них уже вирішено. Успіх такої новації залежить від двох факторів – активності громадян та відповідальності мера й комунальних служб. Не секрет, що громадяни часто не вірять у ефективність нових інструментів. Коли я запитала їх чи зверталися вони хоч раз до мера, мені відповіли — «А що це дасть?» Саме тому мерам слід бути не лише інноваційними лідерами, а й промоутерами інновацій.
Я люблю Львів. Він рідний. І коли ми говоримо, що кожне місто має визначити свою економічну нішу, то Львів «зарезервував» звання культурної столиці України. Він почав перетворюватися на місто цікавих подій. Наприклад, під час джазового фестивалю 2017 року відбулась дискусія під назвою ІТ Jazz – про розвиток ІТ та інновацій, а «ІТ Арена» стала подією, схожою на The Next Web Conference, що проводиться в Амстердамі. Хоч Львів іде в ногу зі світовими інноваціями, та львів’яни все одно чимало скаржаться на умови життя.
Три проблеми, які заважають містам розвиватися
Мерам доводиться працювати в умовах обмежених бюджетів та складного законодавства, в той час як суспільство вимагає негайно вирішувати локальні проблеми. І це треба робити перед тим, як впроваджувати інновації. У більшості міст ці проблеми однакові. Та, на жаль, мери не часто співпрацюють, а депутати не завжди підтримують мерів.
Перша і найбільш розповсюджена проблема – це розбиті дороги. Принаймні так вважають мешканці тих міст, в яких ми побували в рамках підготовки до саміту. Цей інфраструктурний багаж, який ми отримали з радянських часів, сьогодні є лакмусовим папірцем успішності мера-господарника. Перш ніж впроваджувати інновації, більшості мерам доводиться замінювати труби, перестеляти асфальт та ремонтувати будинки. Окрім того, ми отримали у спадок корупцію на усіх рівнях, особливо в державному секторі.
Другою болючою проблемою є пасивність та незалученість громадян до творення змін у місті. Це теж пов’язано зі спадщиною, але скоріше ментальною. Чомусь вважається, що місто і держава нам щось винні. Натомість іноземці, на відміну від українців, мислять радше як платники податків, за рахунок яких розвивається місто. Рівень співпраці міської влади з мешканцями доводить хоча б премія Engagement Cities Award, яку заснувала неурядова організація колишнього мера Нью-Йорка Майкла Блумберга.
В Україні, де існує розмежованість між суспільством і владою, люди бояться і не хочуть відкрито її критикувати. Щоб дослідити цю проблему, ми провели соціальний експеримент – разом із каналом «1+1» створили спецпроект «Мер під прикриттям». Очільники шістьох українських міст змінили зовнішність та анонімно поспілкувалися з мешканцями, аби почути, що люди думають про роботу мерій. Приклеєні вуса та перука допомогли подолати бюрократичний бар’єр. Очільник Житомира Сергій Сухомлин, наприклад, цілий день працював вихователем у дитячому садку, а мер Тростянця Юрій Бова став продавцем бакалії. Ці чиновники переконані, що міський голова не повинен обмежуватися посадовими обов’язками і має співпрацювати з активними мешканцями заради спільної мети. Деякі мери, приміром Олександр Симчишин з Хмельницького, та Володимир Гаразд з Долини, спілкуються з городянами через Facebook. В Україні ця соцмережа вже стала інструментом для звітування держслужбоців.
Третя проблема, і це виклик для міської влади, – це некоректна стратегія розвитку та відсутність розуміння економічних переваг міста. Сьогодні стратегії абсолютно різних міст мало чим відрізняються. Всі вони направлені на трендові і типові речі: наприклад, багато міст хочуть створити індустріальні парки, хоча далеко не всюди вони матимуть економічну вигоду. Майже всі мери озвучили проблему трудової міграції. У Хмельницькому понад 200 вакансій у комунальних службах, а охочих працювати немає. Частина виїхала за кордон, інші ж задовольняються підробітками.
Я хочу, щоб про українських мерів говорили так, як говорять про мера Куритиби Жайме Лернера, який реформував транспортну інфраструктуру міста, або як говорять про Майкла Блумберга, який зробив Нью-Йорк таким, яким ми бачимо його зараз. Але щоб це сталося, міські очільники мають конкурувати, бути відкритими до нестандартних рішень і будувати нову систему – ефективну і вільну від корупції.
